"Колишній випускник"
Наш ліцей завжди пишався своїми учнями, серед яких є і генерали, і вчені, і поети, і лікарі, і спортсмени, і журналісти... Ось про одного з таких колишніх випускників, який поєднав свою долю із журналістикою, з подивом дізнались учні 5-А класу від свого класного керівника Снігур О.П. та своєї учительки української мови та літератури Ковальської Л.В.- мами відомого ведучого програми Факти ICTV та телемарафону Єдині новини Андрія Ковальського.
Людмила Василівна на цей раз розповідала не про літературного героя, а про власного сина, але діти, як завжди на її уроках, слухали улюблену вчительку, затамувавши подих. І було чого, бо чи не дивно, що звичайний хлопчик, який, здається, ще зовсім недавно бігав вуличками рідного Крижополя, ходив тими самими коридорами, що і вони, нині відомий чи не на всю Україну.
Діти дізнались, яким наполегливим Андрій був у навчанні, як, опинившись у Києві як один із переможців Малої академії наук, він назавжди закохався у це місто і вже тоді поставив перед собою мету стати студентом Київський національний університет імені Тараса Шевченка, а саме Інституту журналістики.
Працювати журналістом було його мрією з дитинства. Свого часу батько Андрія був головним редактором районної газети, тому той ще малим часто бував у нього на роботі. «Мене вабили друкарські машинки, купи паперів-рукописів, які завжди були і вдома, газети. Я любив бувати у редакції, друкарні. А згодом спробував і сам писати перші матеріали в газету. Про що писав – зараз уже і не пригадати, але згодом цей досвід став вирішальним у моєму житті»,-згадує в одному інтерв’ю сам Андрій.
Вже з другого курсу юнак вирішив спробувати себе на телебаченні, пішов в ТІА «Вікна». 1999-го року на ТРК «Київ» він удвох із другом, який і запросив на телебачення, створили спортивну редакцію, яка існує досі.
Зі спогадів Андрія: « Перший свій сюжет про чемпіонат України і матч «Динамо» переписував кілька разів. Саме тоді я вперше спробував себе як ведучий. Восени 2000-го у телевізійному просторі України з’явився телеканал ICTV. Зібралася команда однодумців, і ми зуміли створити потужну інформаційну спортивну редакцію. Саме на ICTV я відчув, що таке пряме включення. Вперше вийшов у прямий ефір під час Чемпіонату світу з футболу 2002 року».
А Людмила Василівна згадувала, як уперше побачили вони свого сина по телебаченню, як переживали і водночас раділи його успіхам. Як неймовірно пишається успіхами сина батько, хоча й приховує свої почуття за професійною критикою.
Та, мабуть, найбільшу увагу учнів привернула розповідь про участь і перемогу Андрія Ковальського в легендарному шоу «Останній герой», одному із найпопулярніших проєктів світу, який знімали у 43 країнах. В 2011-2012 роках його було реалізовано в Україні. На тропічний острів у пошуках пригод та неймовірних випробувань вирушила команда з 18 сміливців.
Серед них – українські зірки шоу-бізнесу, спорту та телебачення, які не побоялися ризикнути комфортом і навіть здоров'ям для участі у проєкті. Учасники проєкту провели 40 днів і ночей на островах Гібраліон та Мого-Мого, загублених у Тихому океані біля берегів американського континенту. Два кілограми рису на 18 людей, кілька знарядь праці, власні руки та голови – це все, на що доводилося розраховувати новим робінзонам. Вони пережили біль і втрати, непідробний страх і справжній голод, зазнали гіркоту зради і знайшли щирих друзів. Та, мабуть, найдраматичнішим був фінал, бо учасникам проєкту довелося вибирати переможця між двома насправді достойними кандидатами. І більшістю голосів переміг Андрій Ковальський, перемогли його доброзичливість і товариськість, сила волі і спокій, уміння подолати свої страхи й готовність до змін.
Додому Андрій Ковальський привіз Тотем переможця і 11 років беріг цю реліквію, як утілення сили духу. Можливо, мріяв передати його своїм онукам. Та війна внесла свої корективи, і Тотем переможця було виставлено на благодійному аукціоні, який організував телеканал ICTV до свого 30-річчя для збору грошей на розмінування українських територій та порятунку життя.
А що це таке, Андрію та його родині довелося дізнатися сповна, бо 22 грудня 2023 року їхня квартира була зруйнована внаслідок атаки Києва російськими «шахедами». Справжнім дивом можна вважати те, що родина уціліла, більше того, не втратила духу і, впродовж 50 довгих днів і ночей перебуваючи в паркінгу, вони намагалися облаштувати не тільки свій побут, але й оточили увагою та піклуванням тих людей, які перебували поруч.
Ще багато чого цікавого дізналися п’ятикласники про свого земляка з розповіді улюбленої вчительки, і навіть дзвінок на перерву не завадив розмові. Адже ця розповідь допомогла дітям зрозуміти, що, якщо ти дуже чогось захочеш, то тільки вірою в свої сили, наполегливою роботою над собою, готовністю переборювати свої страхи на шляху до поставленої мети ти обов’язково досягнеш успіху!
