Він мріяв літати. . .
Буває, що на схилі років людина замислюється над тим, що становило сенс її життя, чим був наповнений кожен її день. І нерідко виявляється, що позаду порожнеча : не літала до зірок , не здійснила відкриттів, не захищала батьківщину, не мала спортивних досягнень … нікого не зігріла своїм теплом ...
У юнака, про якого йшла мова на заході, який провели класний керівник Пилипчак І.В. та здобувачі освіти 9-А класу, життя було коротке, як спалах блискавки, але світлом і теплом наповнювало кожного, хто був поруч.
« Сьогодні ми схиляємо голови перед світлою пам'яттю випускника нашої школи старшого сержанта Корчовського Романа Олександровича, курсанта Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба», - так розпочався захід «Життя мов спалах».
Яким же був цей 21-річний юнак зі спокійною, доброю, якоюсь не по-дитячому мудрою посмішкою, який впевнено і міцно тримає штурвал літака. Яку мету ставив перед собою, як ішов до неї. Чому доля так немилосердно рано обірвала цей натхненний життєвий лет?
Нажаль, є питання, на які не завжди можна знайти відповідь.
Класний керівник Романа Третьякова Л.Ю. згадувала, що із самого дитинства він був справжнім чоловіком, ніколи не обманював та допомагав іншим, завжди стояв за справедливість та був дуже порядним і вихованим.
Цілеспрямовано займався спортом і подавав великі надії не лише для своєї родини, а і для міста. На його рахунку десятки спортивних досягнень.
Та Роман із самого малечку мріяв бути льотчиком і докладав до цього максимум зусиль. Гарно навчався, стрибав із парашутом ще будучи 6-класником, гартував тіло. А після 7 – го класу вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна, який закінчив із золотою медаллю.
Його манило небо, і незабаром юнак став курсантом Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба.
«Друже, ти для мене був людиною з великої літери…. Людина слова. Дуже порядний і відповідальний…
« Надто багато гідних людей пішло в цей жахливий вечір…від вас залишаться в памՙяті тільки ваша усмішка на обличчі, тільки те, що вас любили і поважали, з декого брали приклад…», - так відгукувалися про свого побратима друзі-курсанти. Він і справді був кращим з кращих, прикладом для інших. Тому й обрали його командиром 151 групи. У червні 2018 року Роман здійснив перший самостійний політ. Можемо тільки здогадуватися, яким щасливим був він у той день.
Він мріяв водити цивільні повітряні судна у мирному небі України, але мусив готуватися захищати Батьківщину як військовий льотчик.
25 вересня 2020 року Україну сколихнула страшна звістка. У Харківській області біля Чугуєва, на 530 кілометрі траси Київ-Харків, поруч із дорогою впав військовий літак АН-26 та одразу загорівся. Майже вся група 133-ЛФ, курсанти 153 та 151 груп Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, загалом 19 курсантів ІІ і ІV курсів, а також п’ятеро прапорщиків і двоє офіцерів екіпажу літака, загинули у цій жахливій катастрофі.
А через деякий час, як розповів О.П.Гіроль, до батьків завітав друг Романа і передав їм копію Королівського меча повітряних сил Великобританії, який традиційно надається кращим курсантам. «Його мав отримати Роман», - сказав він батькам.
Лідер групи “Тінь Сонця” Сергій Василюк написав музику на слова поета Василя Ковтуна. Пісня отримала назву “Живі, як ангели”. Її присвятили загиблим в авіакатастрофі Ан-26. У ній є такі слова:
Не чути поруч рідного плеча,
Тумани сиві плачуть над полями…
Пливе в долонь обвуглена свіча
І линуть душі в небо журавлями.
Летіть, пташата. Воїни Сини.
Ви так хотіли небесам радіти…
На Божу прощу. Винні без вини…
Живі, як ангели. І святі, як діти…
Якби не та страшна авіакатастрофа, старший лейтенант Роман Олександрович Корчовський боронив би зараз наше небо. Та, мабуть, Там, у Небесному Воїнстві, він більш потрібний, бо молитва цієї чистої і світлої душі так необхідна зараз усім нам! Світлої тобі пам՚яті, наш Ромчику!
